Передумови та початки радіотерапії у Львові PDF Друк
Увечері від 8 листопада 1895 року (на сьогодні – День радіолога), досі невідомий німецький фізик, Конрад Рентген, в своїй лабораторії працював зі стандартним набором лабораторного обладнання для дослідження катодних променів (як згодом з'ясувалося, потоків електронів), які виробляються шляхом направлення струму високої напруги через вакуум скляної трубки, в результаті чого труба зазнає світіння.

Шляхом додавання алюмінієвої фольги в трубці, катодні промені стали подорожувати на кілька сантиметрів поза трубку і викликали флуоресцентне світіння екрану. На цей раз, однак, фізик зауважив, м'яке світіння, що виходять з екрану покритого барію платиноціанадом, який  лежав у декількох метрах від трубки; катодні промені не повинні були подорожувати так далеко. Дійсно, "він нічого не знав про такі промені, що могли б привести до флуоресценції на такій відстані".
 
alt
 
Тінь, яку утворюють катодні промені на стінках трубки Крукса
 

Катодні трубки на той час уже були відомі науковцям на протязі десятиліть. Природа ж катодних променів не була достеменно відома, оскільки лише через 2 роки після досліду Рентгена в 1897 році Джозеф Джон Томсон встановив, що ці промені переносять електричний заряд, і відкрив електрон.
 
alt
 
Іван Павлович Пулюй

Дослідження українського вченого Івана Пулюя стосуються електричних розрядів у газах, молекулярної фізики та електротехніки змінних струмів. Працював над питаннями особливостей катодних променів та променів, які пізніше дістали назву рентгенівських. Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою та англійською мовами.

Біографія

Іван Пулюй народився 2 лютого 1845, Гримайлів (тепер Гусятинського району Тернопільської області) в глибоко релігійній греко-католицькій родині. В 1864 роцi юнак з вiдзнакою закiнчив Тернопiльську гімназію і для продовження освiти пiшки вирушив до столицi Австро-Угорщини. Через п'ять рокiв він опановує курс богослов'я, а згодом закiнчує i фiлософський факультет Вiденського Унiверситету, який закінчив з відзнакою. Оночасно відвідує лекції з математики, фізики та астрономії.

Своїм творчим кредом у науцi Iван Пулюй обирає дослiдження фiзичних процесiв та явищ. Пізніше він вступив на фізико-математичне відділення філософського факультету того ж університету, де навчався до 1872 року. Був доцентом Віденського університету. В 1874 - 1875 роках Іван Павлович викладав фізику у Військово-морській академії в Фіуме (нині Рієка, Хорватія).

У 1875 році Іван Пулюй, як стипендіат австрійського Міністерства освіти, підвищував свої професійні знання під керівництвом професора Августа Кундта в Стразбурзькому університеті. 1875 р. в Страсбурзькому університеті вивчає електротехніку, з відзнакою захищає дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури», у якій опублікував результати досліджень температурної залежності в’язкості газів за що здобув ступінь доктора натурфілософії Страсбурзького університету. Здобувши у Вiднi звання доцента, вчений понад тридцять рокiв (1884-1916) працював професором нiмецького Празького полiтехнiчного iнституту, займав посади декана фiзичного факультету та ректора цього закладу. 1902 р. - перший декан першого в Європі електротехнічного факультету.

Цісар Франц-Йосиф іменував Івана Пулюя Радником Двору, нагородив Лицарським Хрестом. В 1884 році Міністерство освіти Австро-Угорської імперії запропонувало Івану Павловичу, як професору експериментальної і технічної фізики, очолити кафедру фізики Німецької вищої технічної школи (нині Чеський технічний університет) в Празі, яку він в 1903 році перетворив в першу в Європі кафедру фізики та електротехніки. З 1888 з 1889 и Іван Павлович був ректором цієї школи, а створену ним кафедру очолював протягом 32 років.

Крім того І. П. Пулюй був державним радником з електротехніки Чехії і Моравії. В 1916 році йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров'я. Помер у 1918 році в Празі, де й похований.

Фізик винаходить так звану "лампу Пулюя" - прилад, в якій був встановлений антикатод. Антикатод був вмонтованою в трубку слюдяною пластинкою. Лампа створювала невидиме випромінювання, яке можна було зробити видимим за допомогою барієво-платиново-ціаністого екрану. Результати експериментів з лампою Пулюй публікує в "Віснику Віденської Академії наук" (1880-1882). Прилад виготовлявся в заводських умовах і протягом деякого часу випускався серійно. Багато хто стверджував, що Пулюй подарував декілька екземплярів приладу Рентгену, з яким спілкувався особисто і вів активне листування. На світовій електротехнічній виставці в Парижі (1881 р.) прилад Пулюя був нагороджений срібною медаллю.
alt
 
  Фотографія ламп Пулюя

Також Пулюєм був розроблений прилад для визначення значення механічного еквівалента теплоти.
 
alt

Величезний внесок він зробив в проектування і будівництво в Австро-Угорщині електростанцій на постійному струмі, а в Празі - першій в Європі електростанції на змінному струмі. Запропоновану їм конструкцію телефонних станцій і абонентних апаратів, зокрема, розподільних трансформаторів успішно застосували багато країн. Крім того, Пулюй очолював розробку схеми будівництва електричного трамвая в Празі.

Рентген звернув увагу на свічення флуоресцентного екрану, розташованого поблизу трубки навіть тоді, коли вона була обгорнута непрозорим для видимого світла папером. Реагували на невидиме випромінювання і фотопластини. Тобто, Рентген з'ясував, що назовні з трубки виходять якісь промені, названі ним унаслідок відсутності у першовідкривача ясного уявлення про їх природу Х-променями. Газетна публікація у Воhеmiа посилалася на статтю Рентгена під назвою "Про новий тип випромінювання" опубліковану 28-го грудня 1895 року в журналі Вюрцбургського фізико-медичного товариства.

В подальшому про цей день (11 січня 1896 року) неодноразово згадував син Івана Павловича Пулюя: "...Батько прочитав звістку про відкриття Рентгена, лежачи ще в ліжку. Зірвавшись з ліжка і обхопивши голову руками, він раз від разу вигукував: "Моя лампа! Моя лампа!...". Незабаром, отримавши примірник статті Рентгена, Пулюй із здивуванням побачив, що його давнішній знайомий Рентген жодним словом не згадав про нього. Він написав Рентгену лист з питанням, чи використовував він в своїх дослідженнях над Х-променями його лампу, але це питання з підтекстом (якщо використовував, то чому він не послався на Пулюя?) залишилося без відповіді.

Через декілька днів після цього Іван Павлович Пулюй зробив доповідь про випромінювання в Празькій політехніці. Потім видав другу свою працю про Х- випромінювання "Про виникнення рентгенівського випромінювання його фотографічний ефект", в якій глибоко проаналізував природу і механізм виникнення цього випромінювання. В своїй публікації Пулюй довів, що нове випромінювання утворюється в тих місцях твердих тіл, куди потрапляє катодне випромінювання. Цим він підтверджував вірність висновків Рентгена. Для удосконалення конструкцій апаратів, що генерують Х-випромінювання, стаття мала величезне значення.

Проте ще більш важливим моментом було розуміння Пулюєм механізму виникнення випромінювання як мікроскопічного процесу, що відбувається внаслідок взаємодії вирваних з катода негативно заряджених частинок з молекулами або атомами речовин. В звітах Рентгена про це не сказано жодного слова. І це не випадково. Ось слова учня Рентгена академіка А.Ф. Іоффе: "Він надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню і слово "електрон" не повинне було промовлятися у Фізичному інституті Мюнхенського університету, яким він керував". Альберт Ейнштейн, дізнавшись про історію з Х-променями сказав: "Не можу Вас нічим утішити: що відбулося - не змінити.

Хай залишається при Вас сатисфакція, що і Ви вклали свою частинку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А якщо на тверезу голову, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, - яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, але куди подінешся від своєї долі? А за Рентгеном - вся Європа". Відповідь Пулюя була така: "Що повинне відбутися - відбудеться обов'язково, і те, що відбудеться, буде якнайкращим, тому що така воля Господня!" Як не було це важко, але Пулюй визнав першість за Рентгеном і не став заперечувати навіть тоді, коли Рентгену вручили Нобелівську премію. Рентген же, за свідченням вчених того часу, всіляко ухилявся від пояснення природи свого відкриття і навіть не виступив з передбаченою протоколом промовою, на церемонії вручення Нобелівської премії.

У 1880 - 1882 роках Пулюй докладно описав видимі катодні промені. А в 1881 році сконструйована ним трубка, що випромінює Х-промені - прообраз сучасних рентгенівських апаратів, була визнана гідною Срібної медалі на Міжнародній електротехнічній виставці в Парижі. У всьому світі вона стала відома як «лампа Пулюя» і навіть протягом деякого часу випускалася серійно. Сконструйована за 14 років до відкриття В. К. Рентгена, вона генерувала промені, названі згодом за пропозицією анатома Коллікера рентгенівськими.

За допомогою цього пристрою І. П. Пулюй вперше у світовій практиці зробив знімок зламаної руки 13-річного хлопчика, знімок руки своєї дочки зі шпилькою, що лежить під нею, а також знімок скелета мертвонародженої дитини. Серія рентгенограм органів людини, виконана Пулюєм, була настільки чіткою, що дозволила виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів.
 
alt

Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами, насамперед із проблем катодного випромінювання та катодних Х-променів, які відкрив за 3 роки до Рентгена.
 
alt

1892 року опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені. Першим у світі зробив «рентгенівський» знімок скелета.

Сам Рентген спочатку скептично ставився до можливості широкого вживання Х-променів в медицині. Знімки, отримані ним, були невиразними, а через значне розсіювання променів час експонування розтягувався до 40-50 хвилин. Окрім зображення кисті руки дружини Рентгена Берти і зображення зламаного передпліччя, відісланого 15 лютого 1896 р. "Британському медичному журналу", знімків придатних для медичної діагностики Рентген не робив. В той же час Пулюй успішно розв'язав проблему концентрації променів в пучок і зміг скоротити час витримки до 2-5 секунд.

Іван Павлович особисто зробив вперше в світовій практиці знімок скелета мертвонародженої дитини. Виконана ним серія знімків органів людини завдяки їх чіткості дозволила виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів, що не тільки підняло на радикально новий рівень хірургію, але і дозволило значно полегшити працю терапевтів. Вже в 1896 році в клініці Київського університету була проведена операція із залученням засобів променевої діагностики. По суті, Пулюй стояв біля витоків медичної рентгенографії, яку, можливо, слід було б назвати "пулюєграфією".
 
alt
 
Знімок миші, виконаний за допомогою лампи Пулюя

Публікація Пулюя кількома тижнями після повідомлення Рентгена - Über die Entstehung der Röntgenstrahlen und ihre photographische Wirkung(Про походження рентгенівських променів і фотографічний ефект.). Wiener Berichte II Abt. 1896, 105, S. 228–238.
 
 alt

Вільгельм Рентген в своєму заповіті розпорядився знищити всі свої записи, які стосувалися відкриття Х-променів, що і було зроблено. Серед учених-фізиків XIX століття, Пулюй користувався заслуженим авторитетом і визнанням, але чому наукова громадськість не "помітила" його відкриття, зробленого на 14 років раніше Рентгена - не зрозуміло.

Цікаво, що перше повідомлення в пресі після виступу Рентгена у Вюрцбурзі було надруковано вже через тиждень у віденській газеті “Die Presse”(5 січня 1896 року).

На першій сторінці газети справа видно заголовок «Eine sensationelle Entdeckung» (Сенсаційне відкриття)
 
alt

У тексті повідомлення значиться сенсаційна роль нововідкритих променів, з допомогою яких Рентген сфотографував кисть своєї дружини, що ймовірно мало б відкрити широке застосування цих променів у діагностиці кісткових артефактів.
 
alt

 Дійсно діагностична значимість перших знімків Рентгена була невеликою через погану якість. Нагадаєм, Рентген провів кілька тижнів за дослідженням явища в його лабораторії, а потім 28 грудня 1895, він представив свій рукопис «Про Новий вид променів, попереднє повідомлення" в Вюрцбурзі на засіданні фізико-медичного товариства, зокрема представивши рентген кисті фрау Рентген.
 
alt

Повідомлення Рентгена впало на підготовлений грунт. Вже кілька десятків років вчені вивчали феномени ламп Крукса, тестували електричні явища і їх вплив на людей.

Після відкриття Х-променів розпочалася «Х-променеманія». B.H. Kevles навіть сказав: «… 1896 рік -  рік рентгенівської манії»  і зазначає, що "з самого початку рентгенівські промені викликали повальне захоплення на відміну від будь-якого винаходу, що був задовго до нього. Це легко зрозуміти. Для людини з вулиці, широкий розголос відкриття Рентгена, мабуть, абсолютно несподіваний - миттєва підтримка, приголомшливі знімки.

З "X-променів манії" в 1896 році, звичайно, намагалися скористатися. Одна компанія виробляла свинцеву спідню білизна для жінок , яка повинна була захистити їх від погляду рентгенівських променів, а багато знаменитостей заплатили, щоб їм виконали рентгенівські знімки. Рентгенівські ігрові автомати були встановлені в декількох місцях, і багато людей будували свої власні апарати (рентгенівський апарат на диво легко побудувати).

Тогочасне наукове життя було німецькомовне, тому вибір віденської газети для першої публікації про відкриття Х-променів зіграв колосальну роль: за кілька днів новина облетіла увесь світ при тому, що на той час не біло інтернету, електронної пошти та факсів.
 alt

У складі великої Австро-Угорської імперії однією з найбільших провінцій була Галичина зі головним містом – Львів. Австро-Угорська імперія на той час – високорозвинена держава, що складається з багатьох провінцій, навіть прапор цієї держави дуже нагадує сучасний прапор Європейського Союзу.
 
alt    

Однак не слід забувати про те, що це все-таки була потужна імперія з імперськими амбіціями та потугами. Герб цієї імперії також дуже нагадує сучасний герб однієї з теперішніх імперій
 
alt

Слід визнати все-таки більшу європейськість, освіченість та демократичність австрійської влади. Чимало українських інтелігентів Галичини були обраними до Віденського сейму від галицьких виборчих теренів, входили до двору Габсбургів, ба навіть завоювали довіру й дружбу цісарської родини.
alt

Вільгельм Франц фон Га́бсбурґ-Лотрі́нґен (Васи́ль Вишива́ний) (нім. Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen) (10 лютого 1895 — †18 серпня 1948) — військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь (ерцгерцог), полковник Легіону Українських Січових Стрільців. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного, під ім'ям, яке йому дали українські вояки під час Першої Світової Війни.

Вільгельм фон Габсбург народився 10 лютого 1895 року[1] у родинному маєтку австрійських архікнязів Габсбургів-Лотаринзьких, що знаходився близько м. Пули (сучасна Хорватія) в Адріатичному морі на острові Люсін в тогочасній австро-угорській провінції Істрія. Вільгельм фон Габсбург походив із відомого австрійського імператорського роду Габсбургів. Родинною гілкою цього роду, до якого належали батьки Вільгельма, була династія Габсбургів-Лотаринзьких. В ній поєдналися дві гілки європейської знаті — Габсбургів і Лотарингів. Історія роду Лотарингів сягає ІХ століття, а Габсбургів ХІ століття.

Вільгельм фон Габсбург довододився троюрідним племінником передостанньому імператору Австро-Угорської імперії, цісару Франц Йосиф I. Батьком Вільгельма Габсбурґа був австрійський архікнязь (ерцгерцог) Карл Стефан Австрійський (нім. Karl Stephan von Österreich) (1860—1933) — син Карла Фердинанда Австрійського і Елізабети Франциски Австрійської.

Оскільки мати Вільгельма походила з італійського роду, в сім'ї спілкувалися італійською мовою. Завдяки батьку Карлу Стефану діти навчилися німецької. Вдома їх вчили приватні вчителі — крім загальної шкільної програми дітей вчили трьом мовам: італійській, французькій, англійській. Навчання у військовій академії Вільгельмові давалося доволі легко. Там він вперше самостійно познайомився із працями Каутського, Ніцше та інших філософів. Окрім військової справи Вільгельм вивчав літературу та мови, серед яких обрав вільним факультативом українську.

Його знайомство з українською культурою почалося ще в Живці, де українців не було так багато. З власної ініціативи Вільгельм подорожував Гуцульщиною інкоґніто протягом 40 днів. В цей час він мешкав разом із селянами і подорожував Карпатськими горами. Навчаючись в академії Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою — вивчав мову, читав книжки українських письменників та поетів, захоплювався творами Івана Франка, Федьковича, Стефаника, Шевченка та ін. Зокрема, першою українською книгою, з якою він ознайомився, була "Мала Історія України" Грушевського. Цю книгу Вільгельм прочитав ще взимку 1915 року з допомогою одного українського солдата з його сотні на прізвище Пришляк. Згодом просте зацікавлення українською культурою переросло в участь у політичному житті українців Австро-Угорщини.



Початок Першої Світової Війни

 
 alt
 
Вільгельм Габсбург під час першої світової війни.


У лютому 1915 Вільгельм Габсбург закінчив військову академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13-го полку уланів.

Ця військова частина формувалася переважно з українців Золочівського повіту (нинішньої Львівської області). У складі цього полку відбувалося подальше ознайомлення Вільгельма з українцями, до яких він виявляв неабияку прихильність. Під його командуванням та з його ініціативи сотня Вільгельма повністю українізувалася — з її складу були вилучені поляки й угорці, місце яких заступили винятково українці. Всі вояки мали синьо-жовті відзнаки на уніформі. У війську мала місце своєрідна трансформація поглядів і свідомості Вільгельма Габсбурга: він не тільки досконало опанував українську мову, але й почав вважати себе українцем разом зі своїми солдатами-українцями. Він заохочував своїх підлеглих до активного національного самовизначення, стверджуючи, що «коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть сміло це робити».[4] Один з його солдатів-українців подарував Вільгельму вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити як в полку, так і поза ним. За це, а також за його патріотизм і любов до України, його прозвали у полку Василем Вишиваним.

За законами Австро-Угорщини кожен член імператорської сім'ї по досягненні 21-річного віку автоматично ставав членом сенату країни. Таким чином в 1916 році Вільгельм Габсбург став членом парламенту і налагодив там контакти з українськими депутатами, зокрема з головою Української Парламентарної Репрезентації — Євгеном Петрушевичем. Для українських політиків у Відні підтримка члена імператорської сім'ї виявилась справжнім благословенням.

Детальніше ознайомлення Вільгельма з українськими справами Австро-Угорщини сталося після його знайомства з одним з провідних українських політиків імперії — К. Гужковським. Гужковський був полковником австрійської армії і одним з небагатьох українців, що займав адміністративну посаду в Галичині. Через останнього архікнязь поступово прийшов до розуміння необхідності державного оформлення етнічних українських земель. На цьому етапі мова йшла передусім не про незалежність, а про відокремлення українських земель в складі Австро-Угорської імперії, де вони б мали більше самоврядування і контроль над культурним життям.

Політика Відня стосовно вирішення українських проблем набула актуальності напередодні Першої світової війни у 1913—1914 роках. Саме тоді високопосадовці імперії радилися з українськими політиками, зокрема з Олесницьким щодо перспектив українського руху як в межах імперії, так і на українських територіях Росії. Велика роль в організації українців відводилася митрополиту Андрієві Шептицькому, який ще в серпні 1914 надіслав міністерству закордонних справ листа, в якому пропонував план можливої державної організації українських земель. Зокрема, згідно з планами Шептицького, на чолі держави мав стати гетьман України з імператорської родини Австро-Угорщини. Оскільки у 1917 році Вільгельма Габсбурга вже розглядали як кандидата на булаву, Олесницький наполегливо радив познайомити Шептицького з ним. Зустріч митрополита з Вільгельмом відбулася у жовтні 1917, коли Шептицький повернувся із заслання в Росії.

Вільгельм Габсбург відігравав важливу роль в проведенні переговорів у Брест-Литовську, які передували укладанню цього договору. Він був одним з тих небагатьох політиків, яким було відомо про таємний додаток до договору, де Австро-Угорщина на вимогу делегації УНР не тільки погодилася визнати незалежну українську державу, але й поділити Галичину на українську і польську частини.[9] Завдяки персональним контактам Вільгельма з австрійським міністром іноземних справ графом Черніним було домовлено, що до складу української частини Галичини включать також Холмщину і з усіх цих земель буде утворений окремий коронний край в складі імперії. Цим планам, однак, не судилося здійснитися — польський вплив на уряд Австро-Угорщини виявився надто сильним і під його тиском ці статті протоколу в липні 1918 були денонсовані.

Одним з проявів української політичної активності в Австро-Угорщині було формування легіону Українських Січових Стрільців у 1914 році. З поразкою Росії навесні 1918 Вільгельма Габсбурга призначено командиром австрійської «Групи архікнязя Вільгельма», до якої входив і курінь УСС. За Берестейським мирним договором загони німецьких та Австро-Угорських військ також були передислоковані в Україну — серед них і загони Січових Стрільців. 1 квітня 1918 Вільгельм Габсбург перейняв командування УСС біля Херсону. Перебуваючи на півдні України, він не тільки оберігав легіон УСС від розформування, якого жадали деякі як в Україні, так і в Австрії, але проводив на чолі цього загону напрочуд незалежну політику підтримки українських сил.

За його власним визнанням, він не лише не бажав брати участь в реквізиціях збіжжя у мирного населення, але й відверто відмовлявся придушувати народні повстання, які спалахували повсюди у відповідь на репресії окупаційної влади. Прихильність місцевого населення до архікнязя Вільгельма зросла до такої міри, що це викликало занепокоєння гетьмана Павла Скоропадського — ставленика Німеччини в Україні. Він відчував конкуренцію з боку Габсбурґа і навіть мав агентурні дані, що навколо нього гуртується опозиція владі гетьмана. Від Скоропадського до німців було направлено декілька скарг, а ті в свою чергу вимагали від Відня більшого контролю над поведінкою члена імператорської сім'ї. Підкорившись тиску Німеччини, австрійська влада намагалася всіляко обмежити діяльність архікнязя в Україні. Невдоволення Відня досягло такої міри, що Вільгельма Габсбурга було відкликано до столиці, де він мусив давати пояснення в зв'язку з численними доносами. Незважаючи на опір своїй діяльності, а також на нові спроби ліквідувати УСС, молодому архікнязеві вдалося відстояти цей український підрозділ і по поверненню в Україну, знову очолити його.

Після повалення Скоропадського діяльність архікнязя в армії Директорії була нетривкою. Він віднісся вкрай негативно до укладеної Петлюрою в квітні 1920 року Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалась приналежність західних земель, і зокрема Галичини, до Польщі. На знак протесту Вільгельм пішов у відставку і виїхав через Румунію до Чехословаччини.

Опинившись в еміграції, Вільгельм Габсбурґ спочатку приймав активну участь у житті української діаспори в Австрії. 1921 року у Відні виникло Українське національне вільнокозацьке товариство, яке обрало головою управи Габсбурга-Вишиваного. Товариство випускало газету «Соборна Україна», яка дуже прихильно ставилася до особи архікнязя. Серед деяких українських емігрантських монархічних кіл він все ще користувався певною популярністю і розглядався як потенційний кандидат на український трон. Однак у номері «Соборної України» від 19 грудня він однозначно заперечив свої претензії на верховну владу в Україні.

26 серпня 1947 Вільгельма Габсбурґа було заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ і перепроваджено до Карлс-Баденської тюрми, де велося попереднє слідство. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв'язках з ОУН. Наприкінці листопада 1947 Вільгельма Габсбурґа перевели до Лук'янівської тюрми Києва, де тривало слідство. Протягом півроку його щоденно допитували, переважно вночі, вимагаючи зізнатися в контактах з оунівським підпіллям та західними розвідками. Вільгельм Габсбурґ хворів на легені вже давно, втім тюремний лікар нічого іншого, крім захворювання серця, не згадувала в історії хвороби. Свідоцтво про смерть проте вказує на двосторонній туберкульоз, від якого він помер о 3-й годині ночі 18 серпня 1948 в тюремній лікарні.

Крім протекторату Вільгельма українська громада мала вагу при цісарському дворі за рахунок двох видатних українських вчених :І.П. Пулюй був державним радником з електротехніки Чехії і Моравії, Радником Двору, нагороджений Лицарським Хрестом, ректором Німецької вищої технічної школи (нині Чеський технічний університет) в Празі, яку він в 1903 році перетворив в першу в Європі кафедру фізики та електротехніки. В 1916 році йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров'я, а також Івана Горбачевського – видатного біохіміка, професора Празького Карлового університету, першого міністра народного здоров’я (Volgsgesundheit) в світі.
 
alt

На посаді міністра активно організовував освітні курси для українців, які згодом переросли в Український вільний університет (відкритий 1921 р у Відні, а згодом переведений до Праги), ректором якого Горбачевський був багато років.
 
alt

Наукове життя у Відні кипіли за столичними масштабами і українці в Галичині та в столиці брали в ньому активну участь. На сьогодні викликає приємне здивування рівень медичних публікацій тогочасного медичного тижневика “Wiener medicinische wochenschrift”, де в 1841 році вже публікувалися матеріали про пластичні оперативні втручання, лікування злоякісних виразок та сімейних форм раку, за 50 років до відкриття радіоактивності наводилися характеристики металу урану.
  
alt
 
alt

Приємно, що в публікаціях можна знайти матеріали зі Львова та Галичини:
alt
  
Відкриття радіоактивності

Радіоактивність відкрив у 1896 р. Антуан Анрі Беккерель. Сталося це випадково. Вчений працював із солями урану і загорнув свої зразки разом із фотопластинами в непрозорий матеріал. Фотопластини виявилися засвіченими, хоча доступу світла до них не було. Беккерель зробив висновок про невидиме оку випромінювання солей урану. Він дослідив це випромінювання і встановив, що інтенсивність випромінювання визначається тільки кількістю урану в препараті і абсолютно не залежить від того, в які сполуки він входить. Тобто, ця властивість властива не сполукам, а хімічному елементу урану.

В 1898 р. П'єр Кюрі і Марія Склодовська-Кюрі відкрили випромінювання торію, пізніше були відкриті полоній та радій. у 1903 році подружжю Кюрі було присуджено Нобелівську премію. На сьогодні відомо близько 40 природних елементів, яким властива радіоактивність.

Ернест Резерфорд експериментально встановив (1899), що солі урану випромінюють 3 типи променів, які по-різному відхиляються в магнітному полі:
•    промені першого типу відхиляються так само, як потік додатно заряджених частинок. Їх назвали альфа-променями;
•    промені другого типу відхилються в магнітному полі так само, як потік негативно заряджених частинок (в протилежну сторону), їх назвали бета-променями;
•    і промені третього типу, які не відхиляються магнітним полем, назвали гамма-променями.

У 1516 році в Чехії, в долині святого Йоахіма (Єфима) було відкрите багате родовище срібла. Туди зійшлися гірники Чехії, Німеччини й Словаччини й утворили місто Санкт-Йоахімшталь (зараз м. Яхимів поблизу Карлових Вар). У 1519 році тут був відкритий монетний двір де розпочався випуск важкої високопробної срібної монети — «йоахімшталера». На аверсі монети був зображений небесний покровитель рудника св. Йоахім, а на реверсі — лев, герб Чехії. «Йоахімшталери» стрімко розходилися по всій Європі (тільки в ХVI ст. було викарбовано 10,4 млн. цих монет) і набули статусу еталонної монети, яку почали карбувати також в інших країнах (на заході ці монети називалися за кінцевою частиною слова — «талери» , а на сході, за передньою — «єфимки»). У Санкт-Йоахімшталі розпочав дослідну діяльність в царині мінералогії й гірництва основоположник гірничої науки, автор фундаментальної енциклопедичної праці «De Re Metallica» Георгіус Агрікола.

У Шмалькальденській війні (1546-1547) Яхимів був окупований саксонськими військами.
У ХІХ ст. — важливий центр видобутку срібла і заліза.
Славу Яхимовської гірничо-рудної справи продовжила міська гірничопромислових школа, заснована імператорським декретом на переломі 1716-1717 року. У той час здобувалося не лише срібло, а й свинець, миш'як, кобальт, нікель, а в околицях Яхімова і олово. Доленосною сировиною став настуран, з якого отримували уран. З його допомогою скло фарбували в жовтий і зелений колір.

Виробництво уранових фарб на державному заводі викликало новий розквіт міста. У виробничих відходах подружжя Кюрі виявили полоній і радій (1898 р.). Оновленню світового значення Яхимова сприяло виявлення в 1905 році радіоактивності Яхимовского шахтних вод. Ще через рік у місті було засновано перший в світі радіоактивний курорт.

У ХХ ст. Марія Кюрі-Склодовська відкрила, що руда з Яхимова містить уранініт, елемент радій. До Першої світової війни Яхимів — єдине відоме родовище урану у світі.

Перший радоновий курорт було основано в Яхимові у 1906 році. Тут побудовано відомий медичний інститут — медицинський Радоновий Палац. Нині — відомий курорт.
 
alt
  
Французькі вчені П'єр і Марія Кюрі виявили, що відходи, які залишаються після виділення урану з уранової руди (уранова смола, що видобувається в місті Яхимів, Чехія) радіоактивніші за чистий уран. З цих відходів подружжя Кюрі після кількох років інтенсивної роботи виділили два сильно радіоактивних елементи: полоній і радій.
 
alt

Перше повідомлення про відкриття радію (у вигляді суміші з барієм) Кюрі зробили 26 грудня 1898 у Французькій академії наук. У 1902 Кюрі і Андре Деб'єрн виділили чистий радій шляхом електролізу хлориду радію на ртутному катоді і подальшої дистиляції у водні. Виділений елемент був, як зараз відомо, ізотоп радій-226, продукт розпаду урану-238. За відкриття радію та полонію подружжя Кюрі отримали Нобелівську премію. Радій утворюється через багато проміжних стадій при радіоактивному розпаді ізотопу урану-238 і тому знаходиться в невеликих кількостях в урановій руді. Багато радіонуклідів, що виникають при радіоактивному розпаді радію, до того, як була виконана їх хімічна ідентифікація, отримали найменування типу радій А, радій B, C радій і т. д. Хоча зараз відомо, що вони являють собою ізотопи інших хімічних елементів, їх історично сформовані назви за традицією іноді використовуються.

У Росії радій вперше був отриманий в експериментах відомого радянського радіохіміка В. Г. Хлопіна. У 1918 році на базі Державного рентгенівського інституту було організовано Радієве відділення. Це відділення в 1922 році отримало статус окремого наукового інституту. Одним із завдань Радієвого інституту були дослідження радіоактивних елементів, в першу чергу - радію. Директором нового інституту став В. І. Вернадський, його заступником - В. Г. Хлопін.

Роль львівських вчених у вивченні радію

31 січня 1896 в Львові, на засіданні Львівського медичного товариства, професор Ян Закржевський виступив з лекцією на тему рентгенівських променів. Варто зазначити, що інтенсивні експерименти з використанням трубки Крукса були проведені у Львові фізиком Чеслав Бадачевським. Він представив результати своїх експериментів медичному колу ще на засіданні 4 березня 1882.

Badaszewski Cz.: Wiliam Crookes, wynalazca radiometru, czyli młynka który w rozrzedzonych gazach wiruje pod wpływem promieni światła i ciepła (William Crookes, the inventor of radiometer, or a mill that whirls in rarefied gas under the influence of light and heat). Przegląd Lekarski (Medical Review), 1882; 28: 385-386, Sprawozdanie z posiedzenia Towarzystwa Lekarskiego Galicyjskiego (The minutes of the meeting of the Galicia Medical Society)

Добжинський на зборах Академії наук у Відні оголосив доповідь "Uber  photographische Wirkung elektromagnetischen дер Wellen ", і робота була опублікована також в англійському журналі Philosophical Magazine (1891, Vol. 31. Page 75).

Син професора Ридигера – Антон вже з початку 1900-х років займався вивченням впливу рентгенівських променів. Збереглося курйозне повідомлення в газеті «Діло» про судове звинувачення пацієнта, який отримав інвалідизацію через тривалу експозицію на рентгенапараті.

Помилка лікаря Ридигера   

ПРОЦЕС ЛІКАРЯ РИДИГЕРА.
Перед сенатом цивільного суду у Львові відбулося кілька розправ против д-ра Антона Ридиґера, лікаря при хірургічній клініці у Львові (сина звісного оператора). Д-р Ридиґер робив досьвїди проміннями Рентґена на особі клінічного послугича, Петра Пельчарского. Полишивши єго під діланням тих промінів, д-р Ридиґер відійшов, забувши зовсїм, що єго треба увільнити зі стола, на котрім робив свої досьвіди. Наслідком того занедбання Пельчарський потерпів сильне попарення, а відтак запав на невилїчиму недугу, так що став неспосїбним до всякої праці. Пошкодований обжалував д-ра Ридиґера о винагороду.

Д-р Ридиґер боронився тим, що Пельчарський сам набавився невилїчимої недуги в той спосіб, що не приноровлювався до приписаного лїчення, а навіть нарочно утрудняв єго, щобт відтак домагатися відшкодування. Суд по переслуханню многих свідків, між котрим були лікарські наукові поваги, признав вину д-ра Ридиґера доказаною і засудив єго на заплату Пельчарському: 5000 К титулом навязки, 143 К 50 с. титулом звороту зарібку за час від 8 січня до 15 падолиста м. p., а 150 К титулом запавших аліментаційних рат за час від I6 падолиста до 31 грудня м.р. Від 1 січня до 24 липня с. р. має платити місячно по 45 К. Вкінци засуджено д-ра Ридиґера також на заплату коштів спору.
«Діло». - №106.-26 травня 1904.

Тим не менше, вже невдовзі Ридигера визнають найкращим авторитетом у рентгентерапії риносклероми, він публікується з цим матеріалом у 1911 році в німецьких журналах:
 
alt

У Lwowskim spitalu powszechnym працює рентгенологом талановитий Броніслав Сабат, який винаходить пристосування до ендорадіографії (Sabat 1911) та рентгенокімографії (Sabat 1929):

alt                                   alt
                                   
10 липня 1912 року у Львові (100 років тому!) відбулася віхова подія – нобелівський лауреат Марія Склодовська-Кюрі відвідала Львів та в стінах Львівської політехніки прочитала лекцію, за що була удостоєна почесного звання -  доктора технічних наук:
 
alt
 
Цей приїзд та виступ були певним визнанням рівня Львівської політехніки, вчені якої активно брали участь в дослідженні впливу радію на колоїдні розчини та живі тканини.

Першим доказом лікувального застосування радію у Львові є публікація праці Львівських лікарів спільно з хіміками Львівського університету. У 1912-1913 році проведено вивчення впливу радію на обмін речовин при подагрі. Результати опубліковано у Львівському лікарському тижневику (1913р.)
 
alt

Крім того робота була надрукована у престижному німецькому журналі «Zeitschrift für die experimentelle Pathologie und Therapie 1913 V14 h 116-134»:
 
alt
 
Звідки походить препарат радію, використаний у Львові вже тоді, коли Марія Кюрі ще не принесла щедрий дар Варшаві та Львову?

У статті читаємо, що використовувався препарат «Радіоген» з Шарлоттенбургу (Німеччина) під наглядом досвідченого фізика Т. Годлевського з Львівської політехніки.
 
alt
 
Таким чином у Львові започаткувалася радіотерапія на територіях України та Польщі, чому сприяла концентрація високого рівня фахівців з фізики, хімії та медицини.

У 20-х роках у Польщі, до якої приєднано території Галичини зі Львовом організовується Комітет боротьби з раком та утворюється Польський протираковий інститут, який завдяки підтримці радієм з боку Марії Кюрі отримує новітній засіб для лікування поверхневих видів раку. У Львівській обласній лікарні організовується 16-ліжковий заклад Св. Вавриньця, який надає радіотерапію біля 400 хворим щорічно.
 
 alt
 
alt

Вже в 1932 році опубліковано результати ефективності лікування раку язика та порожнини рота з допомогою променевої терапії у Львові:
 
alt