Містика й «страхи» в онкології. (Підготовлено з участю Тріля О.В. - заступника головного лікаря.) PDF Друк

Містичні явища нерідко захоплюють уяву та заполонюють розум людини, особливо при появі на горизонті реальної загрози у вигляді підозри на онкологію чи реального діагнозу.

Однак часто паралізуючий страх перед хворобою не має під собою реальної основи, бо часто діагноз рак шкіри не загрожує життю хворого, а от пігментні утвори шкіри вимагають невідкладної консультації, бо саме раннє втручання спеціаліста рятує життя при нехтуванні мізерними клінічними симптомами з боку пацієнта.
alt                 

Серед маси науково-популярної та відверто популістської інформації привертає до себе виклад проблеми Ігорем Синельніковим, який подається нижче мовою оригіналу та з вказанням першоджерела:

  

Игорь Синельников, врач-онколог, кандидат медицинских наук

http://dr-jamais.livejournal.com/162259.html

 

«Про первобытную магию.

 Первобытная магия бывает двух типов. Первый тип – это когда человек перебирает в уме все возможные опасности, лелеет свои страхи, в тайной надежде, что тот ужас, что привиделся ему в фантазиях, никогда в реальности с ним не произойдет. Второй тип – это когда, напротив, человек старается забыть о своем страхе, тоже втайне рассчитывая на то, что если проблему стереть из сознания, из видимого и воображаемого мира, она исчезнет и в реальности.

 

Первый тип – удел работы психиатров, хотя и мне иногда приходится с ним встречаться. Но первый тип безопасен с точки зрения моей профессии, поэтому меня не очень беспокоит.

А вот со вторым типом мне приходится сталкиваться не реже, но с точки зрения последствий такое проявление примитивных верований намного опаснее....

Для перестороги щодо підозрілості пігментного утвору на шкірі сьогодні розроблено систему знаків ABCDE, які включають А- асиметрію, В – «бардюр», нерівність чи нечіткість контурів, С – колір з неоднорідними включеннями , D – діаметр (більше 6 мм - настороженість), Е – еволюція (швидкий ріст чи поява «сателітів» - настороженість).

Наявність одної з ознак за цією системою – привід для консультування з онкологом.

...интересно что: шесть лет мужчина ходил с растущей на спине опухолью, знал, что, быть может, с ним что-то не так, и не обращался к врачам. Старательно стирал из своего сознания и своего внимания мысль о том, что надо с этим делом ко врачу.

В августе прошлого года он все-таки дошел до дерматолога, где ему сказали прямым текстом, что все не есть хорошо, и направили к онкологу, но ни к какому онкологу он не пошел… И вероятнее всего, е пошел бы и дальше, и растил бы, и растил бы на себе эту меланому, пока не стало бы поздно. Если бы не старания заботливой жены, которая озадачилась проблемой, стала писать на форумы, бить в колокола, искать ответы.

 

Не торопитесь осуждать. Это не дикость, не неграмотность, не слабость. Этот страх, страх системы «я пойду ко врачу, мне объявят страшный диагноз, и всё сразу изменится» знаком почти каждому человеку, и многие люди, умные и сильные, попадались в его ловушку. Среди этих людей были и знакомы мне врачи, и даже онкологи, я бы даже сказал, что этот тип страха достаточно свойственен именно врачам. И мне в том числе.

 

Этот тот случай страха, который убивает разум. Призывает нас к первобытной магии, к отрицанию, к надежде на то, что если ты не знаешь об опасности, то она и не придет. К надежде, что пока нет страшной вести, то нет и страшного события.

 

У врачей этот страх и магия срабатывают оттого, что они слишком много знают. Многие знания – многие печали, как говорится. Иногда знают не совсем верно, или знакомы лишь с устаревшей информацией. Буквально на днях я разговаривал с одним коллегой – не онкологом, и на мои слова, что те проявления на коже, которые у него есть, могут быть проявлением паранеопластического синдрома, то есть, свидетельствовать об онкологическом процессе, он ответил, что не хочет ничего об этом знать. Что не хочет идти на гастроскопию, исследование легких, ибо «все равно это не лечится». Что, конечно, неверно. Лечится, и многое, что может проявляться таким паранеопластическим синдромом, лечится хорошо. Тем более, что данные проявления возникают обычно на ранней стадии развития опухоли, и как раз дают время.

 

У людей, непричастных к медицине, этот страх обычно вызван другим. Страхом перед неизвестной опасностью, перед медициной, перед перспективой непонятного вмешательства в любимых единственных себя. Основной мотив страха при этом – именно страх перед неизвестностью.»

 

Чимало хворих з підозрою на онкологічний діагноз звертаються до травників, екстрасенсів, містиків та відвертих шарлатанів в пошуку зцілення. У більшості випадків вони отримують увагу та різноманітні призначення, затрачають певний час та кошти, однак, переважно, пізніше приходить розчарування та жаль за втраченим.

Усі сучасні методи нетрадиційної терапії, на жаль, не мають вираженої канцероцидної дії, тобто не призначені для знищення і руйнування злоякісного непідконтрольного організму клону клітин. У цьому напрямку лікування найбільших результатів досягнула медицина західного типу, як її ще часто називають – «алопатична» медицина, оскільки нею до деталів вивчені методи радіаційного знищення раку, токсичного впливу не пухлини хіміопрепаратами, широкі підходи до хірургічного висічення раку при тривалих піднаркозних оперативних втручаннях.

На сьогодні у суспільстві наростає туга за «природним», натуральним та нешкідливим. Дуже легко знаходяться прихильники «цілісної» медицини, яка використовує методи відновлення чутливості людського організму до тонких оточуючих впливів, гомеопатичних мікродоз різних речовин, гармонізуючи впливів музики, кольору та природних факторів.

Для кожної тверезої людини ці методи впливу видаються розумними і більш сприйнятливими, аніж радіація, ніж та хімія. Однак…

Задумаймося, індивідуальна історія кожного раку в людському організмі – це роки, а часто десятиліття збоїв, помилок, внутрішньої боротьби з організмом і пристосування, а врешті – прорив контролю з боку охоронних сил і перемога над подоланим самозахистом.

При появі клінічних симптомів раку (нездужання, болю, втрати апетиту чи знахідки на рентгені чи ендоскопії) головна битва між захисними силами та раковими клітинами вже відбулася – злоякісні клони вижили і сформували вогнище – колонію клітин.

В цей час вони маніпулюють механізмами життєдіяльності організму, мобілізують імунні клітини на свої потреби, використовують харчові резерви та отруюють внутрішнє середовище, щоб спотворити внутрішнє сприйняття реальності і спрямувати залишки захисних сил у хибний бік.

Що робити у цій стадії хвороби?

Нічого кращого людство поки не придумало, як помститися ракові і застосувати – ніж, отруту й радіоактивну енергію. Цей вибір досить агресивний, жорсткий та нелегкий для хворого, але на сьогодні найбільш ефективний.

Так, чимало ослаблених хворих не підлягають агресивним методам лікування раку і онкологи відмовляють їх від застосування спеціального лікування пухлин.

Тоді й наступає час народних, нетрадиційних ба навіть містичних методик, які часом дають сповільнення прогресії хвороби, зменшення запального компоненту та зтишують швидкість росту пухлини – хвала їм і за це.

Одне про що слід пам’ятати пацієнтові та родичам – не йти на поводу в страху і не тратити дорогоцінного часу на лікування у «нетрадиціоналів» до консультації у професійних онкологів, бо як ні при якій іншій хворобі затримка з початком лікування раку важить дорожче за золото.